Простіше було б підприємствам припинити фінансування змісту своєї соціально-культурної інфраструктури, у найкращому разі передати на баланс органів місцевого самоврядування, а в найгіршому разі приватизувати й перепрофілювати, звільнивши тим самим виробничу діяльність від вантажу соціальних зобов’язань й орієнтувати її винятково на максимізацію прибутку.
Рішення майбутньої долі й перспектив розвитку соціально-культурної сфери й соціальних програм підприємства вимагає пошуку оптимальної рівноваги між поточними й перспективними завданнями керування виробництвом з урахуванням російських традицій соціальної мотивації праці (мал. 44.3).
З погляду стратегічного курсу економічної реформи — побудова ефективно функціонуючої ринкової економіки цивілізованого, соціально-орієнтованого типу з позиції стратегії якнайшвидшого досягнення Росією рівня високорозвинених країн сформована розвинена соціальна інфраструктура підприємств бідує не у відмові від її й не в руйнуванні, а в структурній перебудові, для того щоб більш активно задіяти систему соціальної мотивації до праці й соціальні фактори підвищення ефективності виробництва. При цьому доцільно не розвивати такі об’єкти соціальної інфраструктури, як житлово-комунальні служби, організації по побутовому обслуговуванню, які стримують мобільність працівників і гнучкість ринку праці.
Рис.  44.3
Соціальні програми підприємств





























Відсутність фінансових коштів на поточне споживання, виплату заробітної плати працівників у зв’язку із кризою платежів і несвоєчасністю виконання державою своїх фінансових зобов’язань перед підприємствами ставлять їх у таке положення, коли вони не мають економічних можливостей довше містити свою соціальну сферу й змушені її звертати, а в деяких випадках - повністю від її відмовлятися. Це руйнує основи соціально трудової стабільності на підприємстві й підриває механізм соціально-мотиваційного керування (колективістську психологію й эгалитарный менталітет, довірчі-партнерські відносини в трудовому колективі).