Повна відмова підприємств від своєї соціальної сфери послабляє соціальну мотивацію працівника до праці й соціальний захист колективу в умовах ринку, а також створює труднощі для формування кадрових працівників.
З іншого боку, неприпустимий й інший крайній підхід до рішення проблем інфраструктури підприємств, що складається в перекладі всіх об’єктів соціального призначення, фінансованих з бюджету, на комерційні умови господарювання з урахуванням регіональних особливостей формування ринку послуг. Однак повна комерціалізація й приватизація об’єктів соціального призначення привели б до втрати податкових пільг, надаваних соціальній сфері й орієнтували б при нинішніх високих ринкових цінах на обмежене коло споживачів. Вона супроводжувалася б масовою перепрофілюючою організацією соціально-культурного призначення. Досвід масової комерціалізації послуг у багатьох штатах Америки в 80-х роках показав, що найменший успіх був досягнутий у соціальних послугах - надання соціальної допомоги старим й інвалідам, охорона здоров’я дітей, суспільна безпека й т.д., де неможливо виміряти виробничу технічну ефективність (результативність) і якість надання такого роду послуг.
Найбільш прийнятним у сучасних умовах є такий підхід, що займав би проміжне положення між двома вищевказаними варіантами. Він припускає зважену оцінку на підприємстві всіх факторів при ухваленні рішення із приводу долі конкретного об’єкта соціального призначення.
Практика господарювання останнього років показала, що в міру економічного видужання підприємств вони починають приділяти увагу соціальній стороні життя трудового колективу. Рентабельно працюючі підприємства створюють мережу профілакторіїв, їдалень, будинків відпочинку, спортивно-оздоровчих комплексів і т.п. Особливість соціального розвитку підприємств у нових умовах господарювання полягає в тому, що центр ваги переноситься від подання соціальної допомоги працівникам підприємств у натуральній формі до її надання в грошовій формі шляхом розробки й реалізації різного роду соціальних програм. До них у першу чергу можна віднести недержавні пенсійні програми, програми підготовки й перенавчання працівників, включаючи фінансування підготовки фахівців вищих і середніх професійних навчальних закладів на контрактній основі, а також програми заохочувального туризму з використанням коштів фонду соціального страхування підприємств, програми по поліпшенню умов праці й охорони здоров’я.