Надмірна орієнтація на эгалитарные цінності, коли всі члени суспільства одержують рівні блага, і вимоги соціальної справедливості як централізованої, так і західної моделі соціальної системи аж до середини 70-х років виражалися в посиленні витратних напрямків соціальної політики.
Обсяг соціального бюджету держави досяг такого рівня, що став граничним з погляду ступеня податкового тягаря. З підвищенням значимості соціальних і податкових функцій держави підсилився процес бюрократизації системи соціального захисту, збільшувалися витрати по організації роботи державної служби в соціальній сфері.
Розвинена система державних гарантій соціального захисту породила такі негативні соціальні явища, як хронічне утриманство більшої частини населення.
В 70-х й 80-х роках звузилися економічні можливості для рішення соціальних завдань. Наступила криза обох моделей соціальної політики.
Криза торкнулася тих моделей соціальної системи, які відрізнялися надмірно високим ступенем соціалізації. Соціальне забезпечення як напрямок соціальної політики було переважної в порівнянні із соціальним страхуванням і допомогою. Крім того, при централізованій системі чималу частину соціальних витрат брали на себе підприємства. Однак залежність від державного бюджету в остаточному підсумку підсилювала навантаження на централізоване фінансування. Більше сильні державні гарантії централізованої моделі в порівнянні із західної породжували ще більше соціальне утриманство. Але криза централізованої моделі соціальної системи точно так само, як і криза західної моделі, зберіг позитивний гуманістичний потенціал колишньої соціальної системи.
Як свідчить Декларація Всесвітньої зустрічі на вищому рівні в інтересах соціального розвитку (Копенгаген, 1995), вектор соціального розвитку в XXI в. буде визначатися прихильністю всіх країн до концепції орієнтації економіки на інтереси людини, на більше ефективне задоволення його потреб, на розгляд питань соціального розвитку з позиції поваги людського достоїнства, рівності й соціальної справедливості. Отже, концепція розгляду людини не як кошти, а як мети соціально-економічного розвитку зберігає свою актуальність у перспективі.