1) створенням трьох фондів економічного стимулювання в підприємствах: фонду розвитку виробництва, фонду матеріального заохочення, фонду соціально-культурних заходів;
2) використанням прибутку як джерело фінансування капітальних вкладень, приросту оборотних коштів й інших витрат;
3) введенням нормативних першочергових платежів у бюджет: плати за виробничі фонди, фіксованих платежів, внесків вільного залишку прибутку.
Розподіл прибутку здійснювалося централізовано через систему фінансових планів й остаточно регулювалося шляхом внеску в бюджет вільного залишку. Застосовувався так званий залишковий принцип розподілу прибутку, що був заснований на твердій системі фінансового планування. Значення фінансового планування укладалося в
• визначенні пропорцій розподілу фінансових ресурсів між підприємствами й бюджетом;
• виконанні зобов’язань перед бюджетом у першочерговому порядку;
• обліку можливості використання в грошовому обігу підприємств бюджетних асигнувань;
• диференціації методів фінансування з бюджету залежно від цільового використання асигнувань: на капітальні вкладення, на приріст оборотних коштів, на операційні витрати;
• забезпеченні фінансового контролю за повнотою й своєчасністю платежів у бюджет.
Планування розглядалася як основа керування соціалістичною економікою, нерозривно пов’язана із системою стимулювання.
У цей період вчені-економісти активно досліджували категорію економічного механізму, що складає з наступних основних елементів:
• системи планування й прогнозування;
• організації суспільного виробництва;
• системи економічного стимулювання;
• системи ціноутворення;
• фінансово-кредитного механізму.
Фінансово-кредитний механізм ґрунтувався на визнанні спільності грошового обігу підприємств і держави. Поняття фінансово-кредитного механізму означало взаємозв’язок і взаємовплив всіх складових його елементів, які визначали можливість ефективного функціонування для досягнення поставлених цілей. При цьому велика увага приділялася системності й комплексності фінансового керування.